Олександр Олесь · 1904
Про цей трек
Олесь — голос нашої вічної Землі. Хто втрачає пам'ять — не має майбутнього.
А наші освічені студентки-перекладачки на зустрічі з індійською делегацією розгублено розпитували нас, технарів-науковців, які у відповідь на індійську пісню-імпровізацію заспівали "Сміються, плачуть солов'ї": "А це хто? Чиї вірші?"
Олесь.
Олександр Олесь (1878–1944) — один із найяскравіших голосів українського символізму. Вірш "Чари ночі" написаний 1904 року. Індійські науковці аплодували. Без перекладу. Бо велика поезія не потребує перекладу.
Його син — Олег Ольжич (1907–1944) — поет і воїн, загинув від тортур у Заксенгаузені 10 червня 1944 року. Батько дізнався — і серце не витримало. Не хвороба. Не старість. Він помер від смерті сина. 42 дні — і пішов слідом.
А через 9 днів після смерті діда народився онук. Також Олег.
Рід не перервався. Вічний цикл не зупинився.
"Чари ночі" у нашій фонотеці стоїть після колискової — після народження. Бо це пояснення життя як вічного циклу.
Поет вже сказав:
Гори, у чарах ночі закохайся.
Життя — єдина мить.
Для смерті — вічність ціла.
Ілюстрація · Катя Теа · художній світ Дмитра Федорова · Kling AI · 2026
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, –
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе –
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани…
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, –
Гори! Життя – єдина мить,
Для смерті ж – вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі…
Та знай: над нас – боги скупі,
Над нас – глухі й нечулі…"
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її –
Знов молодість не буде!"
Цей трек — частина Фонотеки Нового Світоладу: звукового архіву художнього всесвіту
«Велика Богиня та українська цивілізація» Дмитра Федорова.
Цикл рухається від народження (колискова) — до пояснення, що таке це життя (Чари ночі) — і далі.
svitolad.life · innovation.svitolad.net
Рід не перервався. Вічний цикл не зупинився.